Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 5021/1950/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргуПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення АКБ "Індустріалбанк" у місті Сумина постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 рокуу справі господарського суду № 5021/1950/12 Сумської областіза позовом ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення АКБ "Індустріалбанк" у місті Сумидо ПАТ "Сумихімпром" в особі керуючого санацією Лазаковича І.В.про визнання відмови від виконання договорів недійсноюв судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ АКБ "Індустріалбанк":Миронова Л.О. (довіреність №90 від 04.06.2014 року),ПАТ "Сумихімпром" в особі керуючого санацією Лазаковича І.В.: Лебедюк Ю.А. (довіреність №15-17554 від 23.12.2013 року).ВСТАНОВИВ :

у грудні 2012 року ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення АКБ "Індустріалбанк" у місті Суми (далі - позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумихімпром" в особі керуючого санацією Лазаковича І.В. (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову, просило суд визнати відмову відповідача від виконання укладених між ПАТ "Сумихімпром" та ПАТ АКБ "Індустріалбанк" договорів, а саме: договору кредитної лінії №2305/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z6/1100/6/09 від 23.12.2009 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z3/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z5/1100/6/09 від 23.12.2009 року, договору застави рухомого майна (обладнання) №2305Z2/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави рухомого майна (обладнання) №2305Z4/1100/4/09 від 20.11.2008 року, яка викладена в листі №15-8787 від 02.11.2012 року, недійсною на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), судові витрати покласти на відповідача (том 1, а.с. 2 - 102, том 2, а.с. 35 - 37, 129 - 133).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що відмова керуючого санацією відповідача-боржника в односторонньому порядку від виконання кредитного договору, укладеного до порушення справи про банкрутство, з метою його припинення як основного зобов'язання, не відповідає положенням частини 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), оскільки відповідач, як позичальник, фактично отримав кредитні кошти, що свідчить про повне виконання банком (позивачем) своїх зобов'язань за спірним кредитним договором. Також позивач зазначив про відсутність правових підстав для припинення договорів застави (іпотеки), якими забезпечено виконання зобов'язань відповідача з повернення кредитних коштів, так як право застави діє до моменту виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 10.01.2013 року провадження у справі припинено з посиланням на виключну підсудність даного спору господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача ПАТ "Сумихімпром" (том 1, а.с. 114 - 115).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 року (залишено без змін судом касаційної інстанції) ухвалу господарського суду Сумської області від 10.01.2013 року скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції (том 2, а.с. 18 - 21, 70 - 74). При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсною односторонньої відмови відповідача від виконання спірних договорів (як правочину) відповідає визначеним статтею 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів, і такий спір, виходячи з положень статей 1, 2, 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підлягає розгляду в межах позовного провадження, оскільки провадження у справі про банкрутство порушено за Законом про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.03.2014 року (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено, визнано відмову ПАТ "Сумихімпром" в особі керуючого санацією Лазаковича І.В. в односторонньому порядку від виконання укладених між ПАТ "Сумихімпром" та ПАТ АКБ "Індустріалбанк" договорів, а саме: договору кредитної лінії №2305/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z6/1100/6/09 від 23.12.2009 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z3/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z5/1100/6/09 від 23.12.2009 року, договору застави рухомого майна (обладнання) №2305Z2/1100/6/08 від 20.11.2008 року, договору застави рухомого майна (обладнання) №2305Z4/1100/4/09 від 20.11.2008 року недійсною, стягнено з ПАТ "Сумихімпром" на користь ПАТ АКБ "Індустріалбанк" витрати зі сплати судового збору на суму 1 073 грн. (том 3, а.с. 14 - 17).

Судове рішення мотивоване недоведенням відповідачем належними доказами спеціальних підстав згідно частини 10 статті 17 Закону про банкрутство (в редакції, чинній до 19.01.2013 року), за якими керуючий санацією відповідача-боржника вправі відмовитися від виконання фактично виконаних кредитних договорів та договорів застави, укладених боржником до моменту порушення справи про банкрутство. При цьому, встановивши, що спірні кредитний договір та договори застави (іпотеки) не визнавались в судовому порядку недійсними та є чинними, суд першої інстанції дійшов висновку про обов'язок їх виконання сторонами.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 24.03.2014 року та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова керуючого санацією відповідача від виконання укладених з позивачем спірних договорів на підставі частини 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, є правомірною, а спірний кредитний договір є розірваним в силу закону як такий, що є довгостроковим, укладений до порушення щодо боржника справи про банкрутство, термін його дії не закінчився, а його виконання завдає боржнику збитків та створює перешкоди у відновленні його платоспроможності. Також, відповідач зазначив про припинення його зобов'язань за договорами застави та іпотеки, що укладалися з позивачем на забезпечення виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з припиненням оспорюваного кредитного договору як основного зобов'язання відповідача перед банком. При цьому, відповідач доводив порушення судом першої інстанції вимог статті 35 ГПК України на предмет оцінки, як преюдиційних, висновків господарського суду у справі №5021/2509/2011, про правомірність відмови керуючого санацією боржника (відповідача) від виконання спірних договорів, укладених з ПАТ АКБ "Індустріалбанк" (позивачем), та припинення зобов'язань боржника за зазначеними договорами з моменту такої відмови згідно ухвали господарського суду Сумської області від 11.06.2013 року, залишеної без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Хачатрян В.С., судді: Білоусова Я.О., Гетьман Р.А.) апеляційну скаргу ПАТ "Сумихімпром" задоволено, рішення господарського суду Сумської області від 24.03.2014 року скасовано, прийнято у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнено з позивача на користь відповідача 609 грн. судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (том 3, а.с. 108 - 114). Апеляційний суд дійшов висновку про правомірність односторонньої відмови керуючого санацією ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В. від виконання боржником (відповідачем), укладених з ПАТ АКБ "Індустріалбанк" (позивачем) спірних договорів (кредитного договору, договорів застави та іпотеки), та припинення зобов'язань відповідача за зазначеними договорами з моменту такої відмови. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені обставини, як преюдиційні для розгляду даного спору, встановлено місцевим господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, за результатами розгляду скарги банку (позивача) на дії керуючого санацією відповідача-боржника щодо односторонньої відмови від виконання укладених з банком кредитних договорів та договорів застави (іпотеки) згідно ухвали суду від 11.06.2013 року у справі №5021/2509/2011, яку залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 26.05.2014 року, а рішення суду першої інстанції від 24.03.2014 року у даній справі залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача, мотивуючи неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 202, 203, 215, 536, 651, 1054 ЦК України, частини 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 42 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення відповідачем спірного кредитного договору з позивачем) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, спрямованих на виникнення кредитного правовідношення, а саме надання банком (іншою фінансовою установою) позичальникові кредитних коштів в розмірі та на умовах, погоджених сторонами в договорі. При цьому, саме з моменту одержання позичальником від банку кредиту, кредитний договір, як підстава виникнення кредитного правовідношення, вважається таким, що відбувся в повному обсязі.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, керуючого санацією наділено повноваженнями щодо відмови в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, за наявності таких спеціальних підстав: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

При цьому, вирішуючи питання щодо наявності в керуючого санацією права на відмову від виконання кредитних договорів, укладених боржником до порушення провадження у справі про банкрутство та невиконаних повністю або частково, з підстав, визначених частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, суди повинні виходити з того, що положення частини 10 статті 17 цього Закону повинні застосовуватися системно з частиною 2 статті 1056 ЦК України, якою передбачено можливість позичальника відмовитися від одержання кредиту, тобто від вступу в кредитне зобов'язання, визначене кредитним договором. Однак, з часу отримання позичальником від банку кредитних коштів, кредитний договір вважається таким, що відбувся, а його виконання та припинення, як зобов'язання, визначається нормами ЦК України, якими не передбачено можливості припинення в процедурі банкрутства зобов'язання шляхом відмови керуючого санацією від виконання уже фактично виконаного договору.

Право відмови від договору (правочину), передбачене частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, повинне розумітися як правомочність відмовитися від вчинення дій, які можуть встановити нові кредитні зобов'язання боржника на підставі вчинених до порушення справи про банкрутство боржника-позичальника кредитних договорів, за наявності інших умов застосування такого права, які визначені цією нормою.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №14/060 від 26.08.2014 року у справі №5021/2509/2011.

Відповідно до частини 1 статті 11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем укладено договір кредитної лінії №2305/1100/6/08 від 20.11.2008 року зі змінами та доповненнями, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит на суму, яка не може перевищувати 26 600 000 грн. строком з 20.11.2008 року по 09.11.2011 року включно. Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, позивач (банк) виконав свої зобов'язання за зазначеним договором в повному обсязі (том 1, а.с. 11 - 20).

Судами встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань позичальника з повернення кредитних коштів, сторони даного спору уклали договір застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z6/1100/6/09 від 23.12.2009 року зі змінами та доповненнями, договір застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z3/1100/6/08 від 20.11.2008 року зі змінами та доповненнями, договір застави нерухомого майна (іпотеки) №2305Z5/1100/6/09 від 23.12.2009 року зі змінами та доповненнями, договір застави рухомого майна (обладнання) №2305Z2/1100/6/08 від 20.11.2008 року зі змінами та доповненнями та договір застави рухомого майна (обладнання) №2305Z4/1100/4/09 від 20.11.2008 року зі змінами та доповненнями (том 1, а.с. 21 - 56).

Суди встановили обставини порушення щодо відповідача провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 року (том 1, а.с. 63). Справа перебуває на стадії санації, введеної строком на 12 місяців ухвалою господарського суду від 30.10.2012 року, керуючим санацією боржника призначено його керівника - голову правління ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, керуючий санацією відповідача Лазакович І.В. прийняв рішення про відмову від виконання, укладених з позивачем спірного кредитного договору та договорів застави (іпотеки), на підставі частини 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, як таких, що їх виконання завдає збитків боржнику та перешкоджає відновленню його платоспроможності, про що листом №15-8787 від 02.11.2012 року повідомив позивача (том 1, а.с. 94 - 95).

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача (банку) до господарського суду з позовом про визнання недійсною відмови відповідача, як позичальника, від виконання спірних кредитного договору та договорів застави (іпотеки) (том 1, а.с. 2 - 102).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з недоведення відповідачем належними доказами спеціальних підстав згідно частини 10 статті 17 Закону про банкрутство (в редакції, чинній до 19.01.2013 року), за якими керуючий санацією відповідача-боржника вправі відмовитися від виконання фактично виконаних кредитних договорів та договорів застави, укладених боржником до моменту порушення справи про банкрутство. При цьому, встановивши, що спірні кредитний договір та договори застави (іпотеки) не визнавались в судовому порядку недійсними та є чинними, суд першої інстанції дійшов висновку про обов'язок їх виконання сторонами.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд взяв до уваги, як преюдиційні для розгляду даного спору, обставини правомірності відмови керуючого санацією ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В. від виконання боржником (відповідачем) спірних кредитного договору та договорів застави (іпотеки), які встановлено ухвалою господарського суду Сумської області від 11.06.2013 року у справі №5021/2509/2011 про банкрутство відповідача за результатами розгляду скарги ПАТ АКБ "Індустріалбанк" на дії керуючого санацією ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В. щодо односторонньої відмови з 02.11.2012 року від виконання боржником укладених з ПАТ АКБ "Індустріалбанк" оспорюваних кредитних договорів та договорів застави (іпотеки).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що розбіжності в судовій практиці, які існували на предмет права керуючого санацією на відмову від виконання кредитних договорів, укладених боржником до порушення провадження у справі про банкрутство та невиконаних повністю або частково, з підстав, визначених частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, було усунено після прийняття Верховним Судом України Постанови №14/060 від 26.08.2014 року у справі №5021/2509/2011, яка є обов'язковою для виконання судами згідно статті 11128 ГПК України на предмет застосування судами нормативно-правових актів, що містять норму права, розтлумачену Верховним Судом України у конкретній постанові. Згідно зазначеної постанови, Верховний Суд України дійшов висновку, що у випадку відмови керуючого санацією боржника від кредитного договору, положення частини 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, повинні застосовуватися системно з частиною 2 статті 1056 ЦК України, якою передбачено можливість позичальника відмовитися від одержання кредиту, тобто від вступу в кредитне зобов'язання, визначене кредитним договором. При цьому, з часу отримання позичальником від банку кредитних коштів, кредитний договір вважається таким, що відбувся, а його виконання та припинення, як зобов'язання, визначається нормами ЦК України, якими не передбачено можливості припинення зобов'язання шляхом відмови керуючого санацією від виконання боржником договору в процедурі банкрутства. Відтак, за висновками Верховного Суду України, правові підстави для відмови керуючого санацією від кредитних договорів, укладених боржником до порушення справи про банкрутство, з метою їх припинення, як зобов'язань, відсутні, оскільки боржник отримав кошти за спірними кредитними договорами та, відповідно, не виникають підстави для припинення договорів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов'язань боржника з повернення кредитних коштів.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини фактичного отримання відповідачем грошових коштів від позивача за спірним кредитним договором та враховуючи тлумачення норм законодавства про банкрутство в системному зв'язку з положеннями цивільного законодавства про припинення зобов'язань згідно висновків Верховного Суду України у Постанові №14/060 від 26.08.2014 року у справі №5021/2509/2011, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог банку про визнання недійсною односторонньої відмови відповідача-позичальника від виконання спірних кредитного договору та договорів застави (іпотеки), як такої, що не узгоджується з положеннями статей 509, 525, 626, 651, 1054, 1056 ЦК України, частини 10 статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року.

Висновки апеляційного суду про правомірність односторонньої відмови відповідача від виконання укладених з позивачем спірних договорів з огляду на встановлення правомірності дій керуючого санацією по предмету відмови від зазначених договорів в ході слухання справи про банкрутство №5021/2509/2011 колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не можуть бути преюдиційними, оскільки у справі про банкрутство є значно більша кількість сторін (учасників провадження), ніж в даному позовному провадженні, предметом спору в позовному провадженні було доказування незаконності дій керуючого санацією Лазаковича І.В., що нетотожне визнанню недійсним правочину з односторонньої відмови від виконання договорів у позовному провадженні, яке слухається.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, помилкове скасування законного рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, у зв'язку з чим постанова Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Сумської області від 24.03.2014 року у даній справі - залишенню в силі.

Також колегія суддів касаційного суду зазначає про завершення касаційного розгляду у справі №5021/2509/2011 та прийняття Вищим господарським судом України Постанови від 30.09.2014 року, якою постанову апеляційного суду від 06.08.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 11.06.2013 року в частині розгляду скарги ПАТ АКБ "Індустріалбанк" на дії керуючого санацією ПАТ "Сумихімпром" - голови правління ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В. скасовано з прийняттям в цій частині нового рішення про визнання незаконною односторонньої відмови керуючого санацією ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В. від виконання боржником ПАТ "Сумихімпром" з 02.11.2012 року своїх зобов'язань перед ПАТ АКБ "Індустріалбанк" за спірними кредитним договором та договорами застави (іпотеки).

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення АКБ "Індустріалбанк" у місті Суми задовольнити частково

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 року у справі №5021/1950/12 скасувати. Рішення господарського суду Сумської області від 24.03.2014 року залишити в силі.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук